§ 1. Проблема перехода от первобытной культуры к цивилизации. Переход от первобытного общества к цивилизации
Переход от первобытного общества к цивилизации
Примерно в IV тыс. до н. э. начался переход человечества от первобытного общества к цивилизации. Этот процесс шел чрезвычайно долго и, разумеется, неравномерно. В некоторых труднодоступных местностях Африки и Латинской Америки, на островах Океании и сегодня еще живут племена, сохраняющие первобытный уклад жизни.Чем же вызвана такая неравномерность развития? Прежде всего она диктовалась различными природно-климатическими условиями, в которых формировались те или иные цивилизации. Самые древние из них появились в зонах с тропическим, субтропическим и отчасти умеренным климатом, где среднегодовая температура, как правило, не опускается ниже +20 °С. Древние цивилизации обычно зарождались в долинах больших рек (Нила, Тигра и Евфрата, Ин-да, Янцзы и др.), где чрезвычайно плодородная почва способствовала быстрому развитию земледелия. Реки также являлись путями сообщения, они способствовали укреплению торговли и постепенному расширению зоны цивилизации.Но теплый климат создавал и определенные трудности. Низовья рек обычно были заболочены, а чуть поодаль зной нередко превращал земли в пустыню. Требовался труд многих поколений, чтобы осушить болота, провести каналы в засушливых районах, научиться противостоять наводнениям. Постепенный переход к ирригационному земледелию, при котором недостаток влаги в почве компенсируется за счет искусственного орошения, настолько резко повысил урожайность, что многие ученые называют этот процесс аграрной революцией.В III тыс. до н. э. в Египте, в долине Нила, и в Месопотамии, в междуречье Тигра и Евфрата, сформировались основы египетской и вавилонской цивилизаций. Ближе к концу тысячелетия в долине реки Инд зародилась индийская цивилизация, а уже во II тыс. до н. э. - и китайская (в долине реки Хуанхэ). Примерно тогда же в Западной Азии возникают хеттская, финикийская и древнееврейская цивилизации. А на юге Балканского полуострова на рубеже III-II тыс. до н. э. появляется крито-микенская цивилизация - основа будущей древнегреческой.В I тыс. до н. э. семья древних (первичных) цивилизаций пополняется: на территории нынешнего Ирана возникает могущественная персидская цивилизация, в Италии - римская, а в Закавказье формируется цивилизация Урарту. В центральной части Америки зарождаются цивилизации майя, ацтеков и инков, но их подлинное развитие начинается, по-видимому, только в самом конце I тыс. до н. э.Постепенно ремесло отделяется от сельского хозяйства, начинается расслоение общества (по правовому и материальному положению), возникают государственные структуры - вначале примитивные, а затем все более сложные и прочные. Появляется и письменность, позволяющая фиксировать законы, основы религиозных и прочих учений и передавать их потомкам. Так в развитии цивилизаций возникли традиция и преемственность - накопление и усовершенствование опыта от поколения к поколению. Появляются первые города - центры ремесел и торговли, возводятся монументальные храмы, пирамиды и памятники.Английский историк А. Тойнби (1889-1975) считал, что первые цивилизации формировались по принципу вызова и ответа: естественная среда как бы бросала вызов людям, а те в ответ создавали искусственную среду, позволявшую противостоять силам природы и даже использовать их для своих нужд. Например, у представителей финикийской, греческой и римской цивилизаций не было необходимости в искусственном орошении: близость к морю и без того делала почву достаточно влажной. Но то же море, огибавшее названные страны с трех сторон, лишало их соседей, бросая этим новый вызов. И люди приняли его, создав в ответ навигацию, которая позволила их цивилизации шагнуть за моря, к другим землям.
examen.ru
Переход от первобытного общества к цивилизации
Примерно в IV тыс. до н. э. начался переход человечества от первобытного общества к цивилизации. Этот процесс шел чрезвычайно долго и, разумеется, неравномерно. В некоторых труднодоступных местностях Африки и Латинской Америки, на островах Океании и сегодня еще живут племена, сохраняющие первобытный уклад жизни.Чем же вызвана такая неравномерность развития? Прежде всего она диктовалась различными природно-климатическими условиями, в которых формировались те или иные цивилизации. Самые древние из них появились в зонах с тропическим, субтропическим и отчасти умеренным климатом, где среднегодовая температура, как правило, не опускается ниже +20 °С. Древние цивилизации обычно зарождались в долинах больших рек (Нила, Тигра и Евфрата, Ин-да, Янцзы и др.), где чрезвычайно плодородная почва способствовала быстрому развитию земледелия. Реки также являлись путями сообщения, они способствовали укреплению торговли и постепенному расширению зоны цивилизации.Но теплый климат создавал и определенные трудности. Низовья рек обычно были заболочены, а чуть поодаль зной нередко превращал земли в пустыню. Требовался труд многих поколений, чтобы осушить болота, провести каналы в засушливых районах, научиться противостоять наводнениям. Постепенный переход к ирригационному земледелию, при котором недостаток влаги в почве компенсируется за счет искусственного орошения, настолько резко повысил урожайность, что многие ученые называют этот процесс аграрной революцией.В III тыс. до н. э. в Египте, в долине Нила, и в Месопотамии, в междуречье Тигра и Евфрата, сформировались основы египетской и вавилонской цивилизаций. Ближе к концу тысячелетия в долине реки Инд зародилась индийская цивилизация, а уже во II тыс. до н. э. - и китайская (в долине реки Хуанхэ). Примерно тогда же в Западной Азии возникают хеттская, финикийская и древнееврейская цивилизации. А на юге Балканского полуострова на рубеже III-II тыс. до н. э. появляется крито-микенская цивилизация - основа будущей древнегреческой.В I тыс. до н. э. семья древних (первичных) цивилизаций пополняется: на территории нынешнего Ирана возникает могущественная персидская цивилизация, в Италии - римская, а в Закавказье формируется цивилизация Урарту. В центральной части Америки зарождаются цивилизации майя, ацтеков и инков, но их подлинное развитие начинается, по-видимому, только в самом конце I тыс. до н. э.Постепенно ремесло отделяется от сельского хозяйства, начинается расслоение общества (по правовому и материальному положению), возникают государственные структуры - вначале примитивные, а затем все более сложные и прочные. Появляется и письменность, позволяющая фиксировать законы, основы религиозных и прочих учений и передавать их потомкам. Так в развитии цивилизаций возникли традиция и преемственность - накопление и усовершенствование опыта от поколения к поколению. Появляются первые города - центры ремесел и торговли, возводятся монументальные храмы, пирамиды и памятники.Английский историк А. Тойнби (1889-1975) считал, что первые цивилизации формировались по принципу вызова и ответа: естественная среда как бы бросала вызов людям, а те в ответ создавали искусственную среду, позволявшую противостоять силам природы и даже использовать их для своих нужд. Например, у представителей финикийской, греческой и римской цивилизаций не было необходимости в искусственном орошении: близость к морю и без того делала почву достаточно влажной. Но то же море, огибавшее названные страны с трех сторон, лишало их соседей, бросая этим новый вызов. И люди приняли его, создав в ответ навигацию, которая позволила их цивилизации шагнуть за моря, к другим землям.
www.examen.ru
Переход от первобытности к цивилизации.
Введение.
Примерно в IV тыс. до н. э. начался переход человечества от первобытного общества к цивилизации. Этот процесс шел чрезвычайно долго и, разумеется, неравномерно. В некоторых труднодоступных местностях Африки и Латинской Америки, на островах Океании и сегодня еще живут племена, сохраняющие первобытный уклад жизни.
Чем же вызвана такая неравномерность развития? Прежде всего она диктовалась различными природно-климатическими условиями, в которых формировались те или иные цивилизации. Самые древние из них появились в зонах с тропическим, субтропическим и отчасти умеренным климатом, где среднегодовая температура, как правило, не опускается ниже +20 °С. Древние цивилизации обычно зарождались в долинах больших рек (Нила, Тигра и Евфрата, Ин-да, Янцзы и др.), где чрезвычайно плодородная почва способствовала быстрому развитию земледелия. Реки также являлись путями сообщения, они способствовали укреплению торговли и постепенному расширению зоны цивилизации.
Но теплый климат создавал и определенные трудности. Низовья рек обычно были заболочены, а чуть поодаль зной нередко превращал земли в пустыню. Требовался труд многих поколений, чтобы осушить болота, провести каналы в засушливых районах, научиться противостоять наводнениям. Постепенный переход к ирригационному земледелию, при котором недостаток влаги в почве компенсируется за счет искусственного орошения, настолько резко повысил урожайность, что многие ученые называют этот процесс аграрной революцией.
В III тыс. до н. э. в Египте, в долине Нила, и в Месопотамии, в междуречье Тигра и Евфрата, сформировались основы египетской и вавилонской цивилизаций. Ближе к концу тысячелетия в долине реки Инд зародилась индийская цивилизация, а уже во II тыс. до н. э. - и китайская (в долине реки Хуанхэ). Примерно тогда же в Западной Азии возникают хеттская, финикийская и древнееврейская цивилизации. А на юге Балканского полуострова на рубеже III-II тыс. до н. э. появляется крито-микенская цивилизация - основа будущей древнегреческой.
В I тыс. до н. э. семья древних (первичных) цивилизаций пополняется: на территории нынешнего Ирана возникает могущественная персидская цивилизация, в Италии - римская, а в Закавказье формируется цивилизация Урарту. В центральной части Америки зарождаются цивилизации майя, ацтеков и инков, но их подлинное развитие начинается, по-видимому, только в самом конце I тыс. до н. э.
Постепенно ремесло отделяется от сельского хозяйства, начинается расслоение общества (по правовому и материальному положению), возникают государственные структуры - вначале примитивные, а затем все более сложные и прочные. Появляется и письменность, позволяющая фиксировать законы, основы религиозных и прочих учений и передавать их потомкам. Так в развитии цивилизаций возникли традиция и преемственность - накопление и усовершенствование опыта от поколения к поколению. Появляются первые города - центры ремесел и торговли, возводятся монументальные храмы, пирамиды и памятники.
Английский историк А. Тойнби (1889-1975) считал, что первые цивилизации формировались по принципу вызова и ответа: естественная среда как бы бросала вызов людям, а те в ответ создавали искусственную среду, позволявшую противостоять силам природы и даже использовать их для своих нужд. Например, у представителей финикийской, греческой и римской цивилизаций не было необходимости в искусственном орошении: близость к морю и без того делала почву достаточно влажной. Но то же море, огибавшее названные страны с трех сторон, лишало их соседей, бросая этим новый вызов. И люди приняли его, создав в ответ навигацию, которая позволила их цивилизации шагнуть за моря, к другим землям.
Шумер - перша письмова цивілізація, що існувала на південному сході Межиріччі Тигру і Євфрату в IV-III тисячоліттях до н. е..
Шумери - народ, що заселяли Південне Межиріччя (межиріччя Тигру і Євфрату на півдні сучасного Іраку) на зорі історичного періоду. Шумерам належить винахід клинописного письма.Шумери також знали технологію колеса і обпаленої цегли. Мова Мова шумерів має аглютинативну структуру. Його родинні зв'язки в даний час не встановлені; в розробці знаходиться ряд гіпотез. Писемність Найдавнішою відомою письмовою системою є шумерська писемність, надалі розвинулася в клинопис. Клинопис - це система письма, при якій знаки видавлюються очеретяною паличкою (стило) на табличці із сирої глини. Клинопис поширилася на все Межиріччя і стала основною писемністю древніх держав Близького Сходу аж до I ст. н. е. В її основі лежить багатозначна ідеограма і додатковий знак, що виражає зв'язок з конкретним звуковим елементом. Клиноподібний значок фіксує деяке загальне поняття (знайти, померти, продати), а система додаткових значків однозначно прив'язується до позначення будь-якого класу предметів.
У другій половині 4-го тис. до н. е.. в Південній Месопотамії з'явилися шумери - народ, який в пізніших письмових документах називає себе «чорноголовими» (шумер. «Санг-нгіга», Аккад. «цальмат-каккаді»). Це був народ етнічно, лінгвістично і культурно чужий семітським племенам, заселив Північну Месопотамію приблизно в той же час або трохи пізніше. Шумерська мова, з її химерною граматикою, не споріднена жодній зі збережених до наших днів мов. Відноситься до середземноморської раси.
Спроби відшукати їх первісну батьківщину досі закінчувалися невдачею. По всій видимості, країна, звідки прийшли шумери, знаходилася десь в Азії, швидше в гірській місцевості, але розташована таким чином, що її жителі змогли опанувати мистецтвом мореплавання. Свідченням того, що шумери прийшли з гір, є їх спосіб будівлі храмів, які зводилися на штучних насипах або на складених із цегли або глиняних блоків холмах-терасах. Навряд чи подібний звичай міг виникнути у мешканців рівнин. Його разом з віруваннями повинні були принести зі своєї прабатьківщини жителі гір, які віддавали почесті богам на гірських вершинах.
І ще одне свідчення - в шумерській мові слова «країна» і «гора» пишуться однаково. Багато що говорить і за те, що шумери прийшли в Месопотамію морським шляхом. По-перше, вони, насамперед, з'явилися в гирлах річок. По-друге, в їх найдавніших віруваннях головну роль грали боги Ану, Енліль і Енкі. І, нарешті, ледь поселившись в Дворіччі, шумери відразу ж зайнялися організацією іригаційного господарства, мореплаванням і судноплавством по річках та каналах.
Перші шумери, що з'явилися в Месопотамії, складали невелику групу людей. Думати про можливість масової міграції морським шляхом в той час не доводиться. В епосі шумерів згадується їхня батьківщина, яку вони вважали прабатьківщиною всього людства - острів Дильмун, проте гір на цьому острові немає.
Влаштувавшись в гирлах річок, шумери оволоділи містом Ереду. Це було їхнє перше місто. Пізніше вони стали вважати його колискою своєї державності. Після ряду років шумери рушили вглиб Месопотамської рівнини, споруджуючи або завойовуючи нові міста. Для найбільш віддалених часів шумерська традиція є настільки легендарною, що не має майже ніякого історичного значення.
Вже з даних Бероса було відомо, що вавилонські жерці ділили історію своєї країни на два періоди: «до потопу» і «після потопу». Берос у своїй історичній праці відзначає 10 царів, які правили «до потопу», і призводить фантастичні цифри їхнього правління. Ті ж дані наводить і шумерський текст 21-го століття до н. е.., так званий «Царський список». Крім Ереду, як «допотопних» центрів шумерів «Царський список» називає Бад-Тібіру, Ларак (згодом малозначимі поселення), а також Сіппар на півночі і Шуруппак в центрі. Тотожність матеріальної культури, релігійних вірувань, суспільно-політичної організації різних шумерських міст-держав аж ніяк не доводить їх політичної спільності. Навпаки, скоріше можна припустити, що з самого початку експансії шумерів всередину Месопотамії виникло суперництво між окремими містами, як знову заснованими, так і завойованими.
Культура
Шумер - одна з найдавніших відомих нам цивілізацій. Шумерам приписується безліч винаходів, таких як колесо, писемність, іригаційна система, сільськогосподарські знаряддя, гончарний круг, і навіть пивоваріння, хоча достеменно не відомо чи були ці напої схожі за структурою з більш пізніми хмільними настоянками.
Архітектура
У Межиріччі мало дерев і каменю, тому першим будівельним матеріалом були сирцеві цеглини із суміші глини, піску й соломи. Основу архітектури Межиріччя становлять світські (палаци) і релігійні (зіккурати) монументальні споруди і будівлі. Перші з дійшли до нас як храми Межиріччя відносяться до IV-III тисячоліть до н. е.. Ці потужні культові вежі, звані зиккуратами (ziggurat-свята гора), були квадратними й нагадували східчасту піраміду. Сходи з'єднувалися сходами, по краю стіни йшов до храму пандус. Стіни забарвлювалися в чорний (асфальт), білий (вапно) і червоний (цегла) кольори.
Конструктивною особливістю монументального зодчества було зведених платформ, що пояснюється, можливо, необхідністю ізолювати будинок від вогкості грунту, зволожуємого розливами, і разом з тим, ймовірно, бажанням зробити будинок видимим з усіх боків. Іншою характерною рисою, заснованої на настільки ж древньої традиції, була ламана лінія стіни, утворена виступами.
Вікна містилися у верхній частині стіни і мали вигляд вузьких щілин. Будинки висвітлювалися також через дверний проріз і отворі в даху. Покриття в основному були плоскі, але відоме було і склепіння. Виявлені розкопками на півдні Шумеру житлові будинки мали внутрішній відкритий двір, навколо якого групувалися криті приміщення. Це планування, що відповідала кліматичним умовам країни, лягла в основу і палацових споруд південного Межиріччя. У північній частині Шумерубудинки мали центральну кімнату з перекриттям.
Література
Одним з найбільш відомих творів шумерської літератури вважається «Епос про Гільгамеша» - зібрання шумерських легенд, пізніше переведених на Аккадську мову. Таблички з епосом були знайдені в бібліотеці царя Ашшурбанапала. В епосі розповідається про легендарного царя Урука Гільгамеша, його друга дикуна Енкіду і пошук секрету безсмертя. Одна з глав епосу, історія Утнапиштима, що врятував людство від всесвітнього потопу, дуже нагадує біблійну історію про Ноїв Ковчег. Відомий також шумеро-аккадська космогонічний епос «Енума еліш».
Шумерський пантеон функціонував як асамблея на чолі з богом-царем. Збори богів поділялося на групи, основна з яких відома як «Великі Боги» складалася з 50-ти божеств і, за віруваннями шумерів, вершила долю людства. Також божества поділялися на креативні і некреативні. Креативні боги були відповідальні за небо (Ан), землю (богиня-матір Нинхурсаг), море (Енкі), повітря (Енліль). Космічні явища і культурні феномени підтримувалися в гармонії завдяки так званим «Ме» (або «Ме»). Ме - це набір правил, даних кожної космічної функції і культурному феномену, з метою вічного підтримки їх функції відповідно кланам створених їх божества.
Релігія
Людина, згідно шумерської міфології, створена з глини, замішаної на божественної крові. Також у шумерів був присутній міф про всесвітній потоп. Всесвіт у шумерської міфології складається з нижнього і верхнього світу і землею між ними. В цілому нижній світ вважався величезним космічним простором під землею, противагою небес. Нижнім світом правили боги: Нергалом і Ерешкігаль. Шумери вважали, що вони створені для служіння богам, між ними і богами існує дуже тісний зв'язок. Своєю працею вони ніби «годують» богів, і без них боги не змогли б існувати також, як і шумери без богів.
Досягнення шумерської культури
Протягом цілого тисячоріччя шумери були головними діючими особами на древньому Близькому Сході. Найістотнішим внеском шумерів в історію світової культури є винахід писемності
Шумери - народ, що заселяв Південну Месопотамію (межиріччя Євфрату й Тигру на півдні сучасного Іраку) на зорі історичного періоду. Самоназва народу саггиг - чорноголові. Вони перші з народів, що мешкали на території Древньої Вавілонії (сучасний Ірак), досягли рівня цивілізації.
Шумери осушили болота, навчилися регулювати розливи рік і освоїли землеробство. З розвитком торгівлі з Іраном, Еламом, Ассирією, Індією й районами Середземноморського узбережжя шумерські поселення перетворилися в процвітаючі міста-держави, які до 3500 до н.е. створили зрілу цивілізацію урбаністичного типу з розвиненою металообробкою, текстильним ремеслом, монументальною архітектурою й системою писемності.
Перші шумерські поселення виникли близько 4000 до н.е. Це були окремі міста-держави, що постійно воювали один з одним. Кожне місто мало свого правителя й своє божество. Але їх поєднували мова, культура, і, можливо, етнічна приналежність. Найбільшими із цих міст були Ерида, Ніппур, Киш, Лагаш, Урук, Ур і Умма.
Мистецтво Шумерського народу, що розташовувався на території древньої Передньої Азії, на перший погляд може здатися складним і загадковим: сюжети, прийоми зображення людей або подій, відображення часових-просторово-тимчасових відносин - усе це ґрунтувалося на специфічних поданнях і віруваннях древніх людей. Будь-яке зображення містить у собі додатковий зміст, що виходить за рамки сюжету. За кожним персонажем стінного розпису або скульптури виступає система абстрактних понять - добро й зло, життя й смерть і т.п.
Для вираження цих понять художники прибігали до мови символів, розібратися в якому сучасній людині не так просто. Символікою наповнені не тільки сцени з життя богів, але й зображення історичних подій, які розумілися древніми як звіт людини перед богами за зроблені ним діяння. Чимало здобутків шумерського мистецтва пов'язане з релігійними й міфологічними сюжетами. У сказаннях і поемах часто розповідається про фантастичних істот - напівлюдей, напівтварин, що постійно супроводжують, богів, героїв і звичайних людей. Ці ж персонажі є розповсюдженим мотивом в образотворчому мистецтві.
Історія мистецтва Шумерів, що бере свій початок на рубежі IV-III тисячоріч до н.е. у Південному Межиріччі, розвивалася протягом декількох тисячоріч.
Шумери - древній народ, що створив, нарівні з жителями Аккаду неповторний історичний і культурний вигляд Межиріччя IV-III тисячоріч до н.е. Про походження шумерів немає точних даних. Відомо, що вони з'явилися в Південній Месопотамії не пізніше IV тис. до н.е. Проклавши мережу каналів від ріки Євфрат, вони зросили марні землі й побудували на них міста Ур, Урук, Ніппур, Лагаш і ін. Вони були самостійною державою, що мала свого правителя й армію.
Архітектура
У Межиріччя мало дерев і каменю, тому першим будівельним матеріалом були сирцеві цеглини із суміші глини, піску й соломи, - у силу цього архітектурних пам'ятників цього періоду збереглося вкрай мало.
Основу архітектури Межиріччя становлять світські (палаци) і релігійні монументальні будівлі й будинки. З будівель, що дожили до наших днів (частково), найбільш значними вважаються Білий храм і Червоний будинок в Уруку (3200-3000 р. до н.е.). Ці потужні культові вежі, що звуться зіккуратами (ziggurat- свята гора), були квадратними й нагадували східчасту піраміду. Щаблі з'єднувалися сходами, а по краю стіни йшли пандуси, що вели до храму. Стіни фарбувалися в чорний (асфальт), білий (вапно) і червоний (цегла) кольори.
Конструктивною особливістю монументальної архітектури було застосування штучно зведених платформ, що брало свій початок від 4 тисячоріччя до н.е. Цей момент пояснюється, можливо, необхідністю ізолювати будинок від вогкості ґрунту, що зволожується розливами, і разом із тим, імовірно, бажанням зробити будинок видимим з усіх боків. Іншою характерною рисою, заснованої на настільки ж древній традиції, була ламана лінія стіни, утворена виступами.
Храм, що панував над житловою частиною міста, нагадував про нерозривний зв'язок Неба й Землі. Будівля являла собою низький прямокутний будинок із плоским дахом, товстими стінами й без вікон. Вікна, коли вони робилися, містилися у верхній частині стіни, і мали вигляд вузьких щілин. Освітлювався храм за допомогою прорізів під дахом, а також через високі входи, оформлені у вигляді арок. Покриття в основному були плоскі, але відомий був і наклонний дах.
Виявлені розкопками на півдні Шумеру житлові будинки мали внутрішній відкритий двір, навколо якого групувалися криті приміщення; на одній стороні двору якого стояла статуя божества, на іншій - стіл для жертвоприносин. Перекриття, звичайно, опиралися на балки, але застосовувалися також зводи й куполи. По такому ж принципу будувалися також палаци й звичайні житлові будинки. Це планування, що відповідало кліматичним умовам країни, лягло в основу й палацового будівництва південного Межиріччя.
У північній частині Шумеру виявлені вдома, які замість відкритого двору мали центральну кімнату з перекриттям.
Скульптура
До нашого часу збереглися прекрасні зразки шумерської скульптури, створені на початку III тисячоріччя до н.е. Досить розповсюдженим типом скульптури був так званий адорант - статуя людини, що молиться, зі складеними на грудях руками, що сидить або стоїть. Адорантів, звичайно, дарували храму. Особливо виділяються величезні очі адорантів, найчастіше скульптори їх інкрустували. Характерна риса шумерської скульптури – в умовності зображення. У предметах, знайдених у храмі Тиль Барсиба (сучасний Тель Асмар, Ірак) і зберігаються в Іракському музеї й Чиказькому університеті, підкреслюються об’єми, уписані в циліндри й трикутники, як, наприклад, у спідницях, які являють собою плоскі конуси, або в торсах, подібних до трикутників, з передпліччями, що теж мають конічну форму. Навіть деталі голови (ніс, рот, вуха й волосся) зводяться до трикутних форм.
Стиль скульптурних майстерень у Марі нагадує витончене ліплення з м'якої глини. Типовим прикладом може служити статуя сановника Ебих-Іля з Марі. Особа сановника осяяна м'якою посмішкою, величезні очі дивляться уважно й напружено, підборіддя чітко відділене від грудей. Із щонайможливою старанністю виконані всі деталі, особливо в одязі, що являє собою спідницю овечої вовни з вирізаними поштучно пасмами або жмути бороди з кучерявими кінчиками. Руки вирізані м'яко, мускулатура схована. У цілому форми втратили твердість, і демонструють виразну тенденцію до округлості.
Стіни шумерських храмів прикрашалися рельєфами, що оповідали як про історичні події, що відбувалися в житті міста (таких як військові походи, закладка храмів і т.п.), так і про повсякденні справи (господарські роботи та ін.). Рельєф ділився на кілька ярусів, що послідовно відбивали чергу подій. Усі персонажі були однакового росту, однак правителів, звичайно, зображували крупніше від інших.
Потреба в ознаменуванні перемоги в постійній боротьбі за владу між містами обумовила появу нового типу рельєфу меморіального характеру. Мова йде про стели - кам'яні плити різних розмірів, що мають закруглену верхню частину й зображення з історичною або релігійною тематикою. Однією з найефектніших стел є Стела царя Еаннатума (Стела шулік), від якої збереглися деякі фрагменти. Стела присвячена перемозі Еаннатума, шумерського князя Лагаша, над містом Уммой. На обох сторонах стели зображені сцени, розділені на смуги.
Рельєф відрізняється оповідальною строгістю. На одному із фрагментів зворотної сторони стели загін воїнів, озброєних списами й щитами, марширує по трупах своїх ворогів. Зображений більш крупно вождь одягнений у шкіру тварини. Зачувши мертвечину, над полем бою кружляє зграя шулік. У нижній секції колісниця князя їде на чолі групи піших воїнів. На лицьовій стороні стели два фрагменти розповідають глядачеві про причину настільки блискучої перемоги. Верхній фрагмент цілком займає величезна фігура бога Нінгирсу, що піймав мережею безліч ворогів царя Еаннатума.
Особливе місце в шумерській культурній спадщині належить гліптиці - різьбленню по дорогоцінному або напівкоштовному камінню. Збереглося безліч шумерських різьблених печаток у формі циліндра. Печатку прокочували по глиняній поверхні, і одержували відбиток - мініатюрний рельєф із більшим числом персонажів і ясною, ретельно вибудуваною композицією. Для жителів Межиріччя печатка була не просто знаком власності, а предметом, що володів магічною силою. Печатки зберігали, як талісмани, дарували храмам, поміщали в поховання.
На шумерських гравюрах найбільш частими мотивами були ритуальні бенкети із сидячими за їжею й питвом фігурами. Інші мотиви становили легендарні герої Гильгамеш і його друг Енкиду, що борються із чудовиськами, а також антропоморфні фігури людини-бика. У найдавніші часи ця казкова істота з головою й тулубом людини, бичачими ногами й хвостом шанувалося скотарями як захисник черід від хвороб і нападу хижаків. Імовірно, тому його часто зображували тримаючим пару перевернутих донизу голів леопардів або левів. Пізніше йому стали приписувати роль стража володінь різних богів. Не виключено також, що під видом людини-бика зображували Енкиду, що, маючи людський вигляд, прожив частину свого життя в лісі, звичками й поводженням не відрізняючись від тварини. Із часом цей стиль поступився місцем безперервному фризу із зображенням тварин, що б'ються, рослин або квітів.
Писемність
На території Древнього Близького Сходу задовго до появи клинопису, навіть задовго до появи шумерів існував спосіб зберігання й передачі інформації.
Найдавнішою відомою письмовою системою є шумерська писемність, що надалі розвилася в клинопис. Клинопис - це система листа, при якій знаки видавлюються очеретяною паличкою (стилом) на табличці із сирої глини. Клинопис поширився на все Межиріччя й став основною писемністю древніх держав Близького Сходу.
Розвиток системи керування державою, нагромадження багатств правителями, знаттю й храмами вимагало обліку майна. Система глиняних кульок, де кожний елемент позначав один об'єкт (корову, барана й т.п.), служила для цих цілей уже в 9-ом тисячоріччі до н.е. Починаючи приблизно з 5 тис. до н.е. з метою кращого зберігання, фішки стали поміщати в спеціальні контейнери – булли (порожні глиняні кулі діаметром 10 див).
В 3300 р. до н.е. на поверхні булли з'являється короткий опис його вмісту, і необхідність розбивати контейнер при кожній перевірці відпадає. Фішки виявилися непотрібними, і зникли, а контейнер став плоским. Так виникли перші глиняні таблички із числами: кружечками й куточками, видавленими в глині, форма й розмір яких указували на об'єкт, що позначався, і його кількість.
Перші символи писемності мали форму товарів і були піктограмами, які відображали загальний зміст повідомлення у вигляді одного або послідовних малюнків.
До 3000 р. до н.е. піктограми й ідеограми стали використовувати фонетично, становлячи із цих символів слова, які часом навіть не мали прямого відношення до зображених предметів.
Разом з тим змінювався й стиль писемності. Для спрощення запису, усі символи були розкладені на короткі відрізки, які вже не потрібно було вирізати в глині, а можна було просто наносити за допомогою спеціальної палички із загостреним кінцем. Починаючи з II тисячоріччя до н.е. клинопис поширюється по всьому Близькому Сході. І хоча винахід писемності відбувся як кульмінація тривалого процесу розвитку відміток на глині, що відбувався на всій території Древнього Близького Сходу, саме шумерам вдалося, використовуючи систему фішок, перейти безпосередньо до писемності. Завдяки цьому ми одержали масу відомостей про шумерські закони, релігію, міфи й т.і.
Учені вважають найбільш древній винахід писемності самим істотним внеском шумерів в історію світової культури.
Література
У Шумері були створені перші поеми, що містили древні перекази й розповіді про героїв. Писемність дозволила донести їх до нашого часу. Так народилася література.
Шумерська поема про Гильгамеша оповідає про героя, що наважився кинути виклик богам. Гильгамеш був царем міста Урук. Він похвалявся перед богами своєю могутністю, і боги розгнівалися на гордія. Вони створили Енкида - напівлюдину-напівзвіра, що володів величезною силою, і послали його поборотися з Гильгамешем. Однак боги прорахувалися. Сили Гильгамеша й Енкида виявилися рівними. Недавні вороги перетворилися в друзів. Вони відправилися в подорож і пережили безліч пригод. Разом вони перемогли страшного велетня, що охроняв кедровий ліс, і зробили чимало інших подвигів. Але розгнівався на Енкида бог сонця й прирік його на смерть. Гильгамеш безутішно оплакував смерть друга. Зрозумів Гильгамеш, що не зможе перемогти смерть.
Відправився Гильгамеш шукати безсмертя. На дні моря він знайшов траву вічного життя. Але як тільки герой заснув на березі, зла змія з'їла чарівну траву. Так і не зміг здійснити Гильгамеш свою мрію. Але створена людьми поема про нього зробила його образ безсмертним.
У літературі шумерів ми зустрічаємо виклад міфу про потоп. Люди перестали коритися богам і своєму поводженню викликали їхній гнів. І боги вирішили погубити рід людський. Але серед людей була людина на ім'я Утнапиштим, що у всьому слухався богів і вів праведне життя. Бог води Еа зглянувся над ним і попередив про потоп, що насувається. Утнапиштим побудував корабель, занурив на нього своє сімейство, свійських тварин і майно. Шість днів і ночей носився його корабель по хвилях, що бушували. На сьомий день буря затихла.
Тоді Утнапнштим випустив ворона. І ворон не повернувся до нього. Зрозумів Утнапиштим, що ворон побачив землю. То була вершина гори, до якої й пристав корабель Утнапиштима. Тут він приніс жертву богам. Боги простили людей. Утнапнштиму боги дарували безсмертя. Води потопу відступили. З тих пор знову став множитися рід людський, освоюючи нові землі.
Міф про потоп існував у багатьох народів стародавності. Він увійшов у Біблію. Навіть древні жителі Центральної Америки, відірвані від цивілізацій Древнього Сходу, теж створили сказання про Всесвітній потоп.
Знання
Шумери навчилися спостерігати за Сонцем, Місяцем, зірками. Вони обчислили їхній шлях по небу, визначили багато сузір'їв і дали їм імена. Шумерам здавалося, що зірки, їхній рух і розташування визначають долі людей і держав. Вони відкрили пояс Зодіаку - 12 сузір'їв, що утворюють велике коло, по якому Сонце робить свій шлях протягом року. Учені жерці становили календарі, обчислювали строки місячних затьмарень. У Шумері був покладений початок однієї з найдавніших наук - астрономії.
У математику шумери вміли рахувати по десяткам. Але особливо почитали числа 12 (дюжина) і 60 (п'ять дюжин). Ми дотепер користуємося спадщиною шумерів, коли ділимо годину на 60 хвилин, хвилину - на 60 секунд, рік - на 12 місяців, а окружність - на 360 градусів.
У містах Древнього Шумеру були створені перші школи. Училися в них тільки хлопчики, дівчинкам давали домашнє виховання. Хлопчики відправлялися на заняття зі сходом сонця. Школи були організовані при храмах. Учителями були жерці.
Заняття тривали цілий день. Вивчитися писати клинописом, рахувати, розповідати сказання про богів і героїв було нелегко. За погані знання й порушення дисципліни строго карали. Той, хто успішно закінчував школу, міг одержати місце переписувача, чиновника або стати жерцем. Це давало можливість жити, не знаючи бідності.
Незважаючи на суворість дисципліни, школу в Шумері вподібнювали родині. Учителя називали «батьком», а учнів - «синами школи». І в ті далекі часи діти залишалися дітьми. Вони любили пограти й пошаліти. Археологи знайшли ігри й іграшки, якими бавилися діти. Молодші грали так само, як і сучасні малята. Вони возили за собою іграшки на коліщатах. Цікаво, що найбільший винахід - колесо - було відразу застосоване в іграшках.
Військове мистецтво
На початковій стадії розвитку військового мистецтва значну роль зіграли держави древнього Межиріччя - басейну рік Тигру і Євфрату. Тут, так само як і в Єгипті, виникло іригаційне землеробство, поряд з яким розвивалося скотарське господарство. Одним із наслідків розвитку скотарства була поява в Межиріччі бойових колісниць, що визначило особливість структури війська держав древнього Межиріччя.
У першій чверті III тисячоріччя до н.е. у південному Межиріччі, відомому в історії під ім'ям Шумер, існував ряд рабовласницьких держав-міст. Внаслідок розпадання первіснообщинного ладу племен Шумеру там виділилася общинна знать, що, очолюючи іригаційні роботи, закріплювала за собою володіння землею й худобою. Велику роль в економіці Шумеру грали храми, у яких було велике власне господарство. У середині III тисячоріччя до н.е. жреці узурпували політичну владу.
Жерці - правителі окремих шумерських міст-держав - мали своїх військові дружини. Озброєння шумерських воїнів складалося з короткого списа з мідним наконечником і мідною сокиркою на довгій рукоятці. Крім того, у них були мідні кинджали й кам'яні булави. Усе це була зброя ударної дії. Як захисне озброєння шумерський воїн мав мідний шолом, вовняний одяг із нашитими на неї мідними пластинками й шкіряною, окутою міддю щит. Дружинам Шумеру був уже відомий стрій. Перша шеренга строю несла більші щити, кожний щит прикривав кілька людей.
Для ведення бою застосовувалися чотирьохколісні бойові колісниці, запряжені чотирма мулами. Екіпаж колісниці складався із двох чоловік - візника й воїна; останній був збройний метальними списами, запас яким містився в сагайдаці, прикріпленому до переду колісниці.
Іригаційні канали Шумеру були не тільки засобом зрошення полів, але й зручними шляхами сполучення, що сприяло об'єднанню країни. Оволодіння шляхами сполучення сприяло централізації політичної влади в країні. Одному із правителів, опираючись на племінну знать, удалося перебороти опір жрецтва й затвердити деспотію, підкоривши собі значну частину племен Шумеру. Наслідком політичної централізації стало виникнення централізованої збройної організації. Воїн одержував земельний наділ, за користування яким він зобов'язаний був виступати в похід із відповідною зброєю. Крім цих воїнів, було невелике постійне військо, що озброювалося за рахунок правителя, що об'єднав племена Шумеру.
Протягом цілого тисячоріччя шумери були головними діючими особами на древньому Близькому Сході.
Шумерська астрономія й математика були найточнішими на всьому Близькому Сході. Ми дотепер ділимо рік на чотири сезони, дванадцять місяців і дванадцять знаків зодіаку, вимірюємо кути, хвилині й секунди в шестидесятках - так, як це вперше стали робити шумери.
Ідучи на прийом до лікаря, ми всі... одержуємо рецепти ліків або пораду психотерапевта, зовсім не замислюючись про те, що й траволікування, і психотерапія вперше розвилися й досягли високого рівня саме в шумерів. Одержуючи повістку в суд і розраховуючи на справедливість суддів, ми також нічого не знаємо про засновників судочинства - шумерів, перші законодавчі акти яких сприяли розвитку правових відносин у всіх частинах Древнього миру. Нарешті, замислюючись про мінливість долі, нарікаючи на те, що при народженні нас обділили, ми повторюємо ті ж самі слова, які вперше занесли на глину шумерські переписувачі, що філософствують, - але навряд чи навіть здогадуємося про це.
Але, мабуть, найістотнішим внеском шумерів в історію світової культури є винахід писемності. Писемність стала потужним прискорювачем прогресу у всіх областях діяльності людини: з її допомогою був налагоджений облік майна й контроль за виробництвом, стало можливим планування господарства, з'явилася стійка система утворення, збільшився обсяг культурної пам'яті, у результаті чого виник новий вид традиції, заснований на проходженні канону письмового тексту.
33333333333333333
"Історико-культурна спадщина Криму часів античності і середньовіччя та її використання у туризмі"
Київ 2007
Вступ
Історико-культурна спадщина Кримського півострова – це найдавніші міста, це перехрестя культур та цивілізацій, поєднання історії далекої та недавньої. Але Крим – це також заповідні ліси, вихід до двох морів, мальовничі Кримські гори та цілющі мінеральні води. Саме тому на протязі останніх десятків років переважаючий розвиток курортно-лікувального туризму обумовлював другорядність вивчення історико-культурного потенціалу Криму.
На сьогоднішній день ця тема є досить актуальною, адже історико-культурні ресурси все більше перетворюються на вагомий чинник відновлення психічного здоров’я людей у всьому світі в цілому, і в нашій країні зокрема. Частково питання цінності історико-культурної спадщини Кримського півострова часів античності і середньовіччя досліджуються в працях Толстікова В.П., Якобсона А.Л., Зубаря В.М. та інших науковців. Проблеми оцінки історико-культурної спадщини висвітлюються в працях О.О. Бейдика, С. Кузика та В.І. Стафійчука.
Об’єктом дослідження даної теми є історико-культурна спадщина Кримського півострова часів античності та середньовіччя.
Предметом дослідження виступають пам’ятки історії і культури, археологічні, містобудівні та інші пам’ятки, залишені по собі народами, які населяли територію півострова в період часу, визначений істориками як античність та середньовіччя; а також використання вищезазначених пам’яток у туризмі.
В роботі було використано такі методи дослідження: монографічний, дедуктивний, індуктивний, аналітичний, систематичний, системно-структурний, статистичний, порівняльно-географічний, порівняльний, суспільно-географічного районування, метод сучасних комп'ютерних технологій.
Мета роботи – визначити і дослідити найбільш значущі історико-культурні пам’ятки Криму, залишені різними народами за певний проміжок часу (VI ст до н.е. - XV н.е.) та ступінь цих об’єктів в туристичних маршрутах.
Головними завданнями роботи є
виявлення та вивчення пам'яток історії і культури Криму часів античності та середньовіччя
дослідження історії формування історико-культурної спадщини даного періоду
оцінка сучасного стану, охорони та використання об’єктів дослідження в туризмі
Робота складається з трьох розділів:
1) Теоретико-методологічний – включає в себе визначення поняття історико-культурної спадщини, методи та проблеми оцінки історико-культурних ресурсів.
2) Основний розділ – етапи формування історико-культурної спадщини Криму часів античності та середньовіччя, які були визначені, взявши за критерій поділу народи, що населяли територію Криму в даний період часу.
3) Останній розділ – сучасний стан використання історико-культурних ресурсів Криму (історико-культурний потенціал спадщини античності та середньовіччя, ступінь збереженості та охорона історико-культурної спадщини Криму, а також питання історико-культурної спадщини півострову як об’єкту туризму).
Отже, в даній курсовій роботі представлена спроба дослідження історико-культурної спадщини Кримського півострову часів античності і середньовіччя, аналіз ступеню збереженості пам’яток історії і культури, а також приклади використання історико-культурних об’єктів цієї доби в туризмі на сучасному етапі розвитку туристської справи в Україні.
studfiles.net
§ 1. Проблема перехода от первобытной культуры к цивилизации
Первобытная культура как первый период в истории
Первобытный период истории длится от появления древнейших ископаемых людей около 2 млн. лет тому назад до возникновения первых государств Древнего Востока в IV — III тыс. лет до н.э. Слово «первобытность» в данном случае имеетобщепринятое значение исходного состояния человечества и не связано с какой-тонаучно-философской доктриной. Культуры, отмеченные чертами первобытности(простое аграрное хозяйство, догосударственное устройство жизни, отсутствиегородов, письменности), долгое время сосуществуют с более поздними цивилизациями, теряя свое всемирно-историческое значение, и доживают до современности в труднодоступных местах планеты на положении осколков первоначальной эпохи человечества. В общепринятой классификации первобытная эпоха человечества — каменный век —включает палеолит (от гр. palaios —«древний» и litos — «камень»), мезолит (средний каменный век) и неолит (новый каменный век). Палеолит разделяется на ранний(нижний) и поздний (верхний). Иногда последний период раннего палеолита — мустьерскую культуру —выделяют в средний палеолит.
Указанное разделение в археологии появилось в XIX в. и отражало отчасти идею о роли технологии в развитии человека, отчасти специфику археологического материала дописьменной эпохи. Неуничтожимый камень (в ряде случаев — единственное, что можно было извлечь из древнейших слоев культуры) служил источником датировок,классификаций, гипотез о древнейшем прошлом. Лишенное индивидуальных свидетельств, биографий, образов, безмолвное прошлое представляется идеальным примером бессобытийной истории.
Период
Характеристика содержания
Палеолит
Ранний
Период антропогенеза:
1. Homo habilis – Центральная Африка, 2-2,5 млн. лет назад, – прямохождение, изготовление оббитых галек, совершенствование с их помощью приемов охоты и собирательства, отсутствие речи.
2. Homo erectus (питекантроп, синантроп) – 1,5-1,6 млн. лет назад – расселение в Европу и Азию, типичное орудие – ручное рубило, которым можно обрабатывать камень, дерево, кость. Зарождение речи, зачатки духовной культуры (находки красной охры, костей животных с насечками). Овладение и поддержание огня. Синантропы использовали огонь для приготовления пищи и обогрева.
3. Палеоантропы (неандертальцы, пресапиенсы, которые трансформировались в homo sapiens ) – способность к рассуждению, абстрактному мышлению, накопление и осмысление практического опыта. Неандертальцы (300-400 тыс. лет назад), создатели мустьерской культуры, жилище в пещерах, сооружение жилищ из костей мамонта и шкур, захоронения умерших сородичей. Неандертальцы не были прямыми предшественниками человека разумного. Они были вытеснены появлением человека разумного ( homo sapiens ) 30-40 тыс.лет назад.
Поздний
Homo sapiens 40 тыс. лет назад: разнообразие каменных орудий, составные орудия (вкладыши, наконечники), сшитая одежда.
Облавная охота на крупного зверя потребовала коллективных согласованных действий. Захоронения, посыпанные охрой. Главная социальная новация – экзогамия – исключение брачных отношений ближайших родственников.. Возникновение речи, религии, искусства, магии. 15-10 тыс. лет назад: богатый символизм (круг, спираль, свастика), пещерная живопись (Альтамира, Ласко, Монтеспан), натуралистичные изображения животных и человека. В конце верхнего палеолита пещерная живопись исчезает, появился орнамент. Складывание европеоидной, монголоидной и негроидной рас.
Мезолит
8-5 тыс. лет назад – оседлая жизнь, занятия собирательством. Изобретены лук и стрелы, приручена собака, одомашнена свинья. Жилище выкапывают в грунте. Сохраняется охота, рыболовство. Изобретение глиняного горшка. Наскальная живопись исчезает.
Неолит
5-4 тыс. лет назад – расцвет родового строя, каменной индустрии (ошлифованные каменные топоры). Расцвет присваивающей экономики (охота и собирательство). Возникновение производящей экономики – мотыжное земледелия и скотоводства – «неолитическая революция». Аграрная экономика, ручной труд, племенная и общинная организация, в верованиях - анимизм. Мифологическая картина мира.
Становление цивилизаций
Эпоха цивилизаций в жизни человечества составляет примерно 1-2 % от всего периода существования человека. Долгое время человек был порождением природы, составлял ее часть и не мыслил себя вне ее.
Проблема перехода в развитии, в данном случае, перехода к цивилизации – рассматривает вопрос о том, как протекал поиск оптимальной модели организации бытия различных народов, обусловленный теми объективными возможностями, коими каждый народ располагал в данной природной и климатической среде. Эти возможности определялись структурными особенностями материально-производственной практики и связанными с ней характером духовной жизни и ценностями. «Выбор» скотоводства или земледелия как основной формы практики и конкретная форма того и другого определялась структурой ландшафта, структурой растительного и животного мира,равнинным или горным типом местности, лесистым или пустынным, наличием или отсутствием рек, моря, океана… Предлагаемая вам гипотеза нелинейного развития первобытной культуры исходит из того, что лежавшая в ее основе производственная практика была трехкомпонентной: первобытный человек унаследовал от животного мира два основных способа добывания пищи – собирательство и охоту, но совершенствовал или же радикально преобразовал их технологии, используясоздаваемые для этого орудия труда и оружие. Совершенствование породило неизвестный и недоступный животным вид практики – рукомесло. [1] Эти формы практики отвечали критерию необходимости и достаточности для жизнеобеспечения первобытных коллективов. Как бы изначально ни распределялось разделение труда между участниками этих форм деятельности, тем не менее названные формы практики находились в стойком единстве благодаря консервативности родоплеменных групп.
Однако эта устойчивость не могла оставаться неизменной, поскольку имела небиологический, а социальный характер. Равновесие отношений «человек – природа» нарушалось поисками более продуктивного, более эффективного, более совершенного,наконец, просто более легкого, способа деятельности. Археология дает нам надежные свидетельства медленного, но неуклонного развития техники и технологииво всех трех сферах [2] .Менее серьезно менялось в этом отношении собирательство, более серьезные изменения затронули охоту (от нападения на зверя с дубинами и факелами до пользования копьями, стрелами). Самые серьезные изменения прослеживаются в развитии рукомесла, которое постепенно перерастало в ремесло, так как ремесло быстрее всего и наиболее существенно меняет свою технологическую структуру, оно дарит охоте и собирательству те орудия, которые обеспечивают прогресс.
Сравнение этих трех устоев материальной культуры позволяет увидеть опережающее развитие ее производительной отрасли – ремесла- и его непосредственное влияние на потребляющие отрасли. Роль праремесла в динамике первобытной культуры состояли в том, что оно провоцировало развитие и работу воображения и мышления, создания в голове ожидаемого образа предмета, т.е. стимулировало развитие абстрактного мышления.
Оказывается,что потребляющие формы человеческой деятельности не так далеко ушли от их предтеч в биологической сфере жизни. По сей день сбор фруктов и овощей, шишек и листьев, грибов и цветов, выкапывание корнеплодов в наше время производятсяпринципиально так же, как и тридцать тысяч лет назад. И использование в охоте ружья с оптическим прицелом ничего принципиально не меняет в ее технологии по сравнению с использованием лука и стрел или примитивной рыболовной снасти первобытного человека. Но как разительно отличается в этом отношении от земледелия и охоты история производительной деятельности, прошедшей гигантский путь – от создания рубила ударами камня по камню до современного управляемого компьютерами процесса самовоспроизводства этих чудодейственных приборов!
Силой,обеспечивающий этот процесс, является человеческий интеллект – продукт культуры и безостановочно действующий мотор, именно он действует безостановочно с тех пор, как появился человек разумный.
Накапливавшиеся частные изменения, усовершенствования технологий собирательства и охоты постепенно привели к качественным, радикальным преобразованиям всей жизни первобытного общества и всех сторон его культуры: произошло превращение собирательства в земледелие, охоты – в скотоводство, а рукомесла – в развитое профессиональное ремесло.
Потребности совершенствования изначальных форм труда, его облегчения, вели к радикальному изменению трех изначальных форм общественной практики – собирательства, охоты и изготовление орудий. Поэтому дальнейшее историческое развитие могло идти по трем вариантам, трем основным дорогам, обусловленным доминированием одной из данных форм практики (при наличии многих промежуточных вариантов, соединяющих в тех или иных пропорциях эти три формы деятельности).
Такимобразом, основной движущей силой рассматриваемого нами процесса былорадикальное преобразование ремесленного производства, которое могло обеспечитькоренное изменение способов освоения мира, овладение людьми сферами живойприроды – растительным и животным миром.
Такого масштаба этот процесс не имел до тех пор, пока он ограничивался созданием каменных орудий и совмещением камня с деревом (в рукояти топора, в стрелах с каменным наконечником). Не внесло больших изменений в эти формы практики и использование мягких металлов – бронзы, серебра, золота, меди. Однако эти металлы останутся неоценимыми материалами прикладных и изобразительных искусств.
Металл сыграл свою истинно революционную роль в производстве орудий труда и оружия тогда, когда была найдена возможность получения и обработки железа- ибо железное, а потом стальное орудие (оружие) позволило создавать недоступную не только камню и кости, а и другим металлам, но необходимую и в труде, и в военных схватках острую и твердую режущую плоскость и проникающее колющее острие. Вот почему переломное значение в истории материальной культуры во всех сферах производства,строительства, изготовления средств передвижения, военной техники, и культуры в целом приобрел «железный век». Именно железные орудия труда позволили людям обрабатывать огромные площади, прорывать грандиозные каналы для искусственного орошения земли и получать обильные и стабильные урожаи, которые обеспечили человеку недоступную ему прежде независимость от власти над ним природы и от власти случая над собирателем ее даров. Это значит, что такие орудия существенно повысили меру его свободы от внешних сил и ее отражение в самосознании.
В свете этого становится понятным, что в странах, более или менее активно освоивших производство орудий из меди и бронзы, достигших высокого уровня в обработке золота и серебра, но не освоивших техники изготовления орудий из железа (на ближнем Востоке, в Древней Индии, в Древнем Китае, в доколумбовой Америке) – их развитие надолго остановилось, «застряло» на том уровне, который характерен для ранних форм земледельческого хозяйства.
Первыми грандиозный рывок в истории мировой культуры сделали греки, и то, что у Э.Ренана заслужило название «греческого чуда», имеет вполне прозаическое объяснение – переход от века бронзы к веку железа.
«Существенным технологическим скачком» [3] назвал И.М.Дьяконов переход от бронзового века к железному, подчеркнув, что освоение в XI - VII вв. до н.э. в Европе и на Ближнем Востоке производства железа сделало возможным более успешную обработку земель, вырубку лесов под пашню, прокладку оросительных каналов в твердом грунте. Это достижение кардинально изменили кузнечное, столярное,кораблестроительное ремесла, прежде всего оружейное.
В этом свете не вызывает удивление высказывание Дж. Бернала, который назвал железный век классической культурой, имея в виду цивилизацию Греции и Рима.
И действительно, древней Греции богатство ее полезных ископаемых открыло возможность, недоступную другим народам того времени, развития ремесла, основанного на выплавке металлов, в первую очередь железа.
studfiles.net
Переход от первобытности к цивилизации
Введение.
Примерно в IV тыс. до н. э. начался переход человечества от первобытного общества к цивилизации. Этот процесс шел чрезвычайно долго и, разумеется, неравномерно. В некоторых труднодоступных местностях Африки и Латинской Америки, на островах Океании и сегодня еще живут племена, сохраняющие первобытный уклад жизни.
Чем же вызвана такая неравномерность развития? Прежде всего она диктовалась различными природно-климатическими условиями, в которых формировались те или иные цивилизации. Самые древние из них появились в зонах с тропическим, субтропическим и отчасти умеренным климатом, где среднегодовая температура, как правило, не опускается ниже +20 °С. Древние цивилизации обычно зарождались в долинах больших рек (Нила, Тигра и Евфрата, Ин-да, Янцзы и др.), где чрезвычайно плодородная почва способствовала быстрому развитию земледелия. Реки также являлись путями сообщения, они способствовали укреплению торговли и постепенному расширению зоны цивилизации.
Но теплый климат создавал и определенные трудности. Низовья рек обычно были заболочены, а чуть поодаль зной нередко превращал земли в пустыню. Требовался труд многих поколений, чтобы осушить болота, провести каналы в засушливых районах, научиться противостоять наводнениям. Постепенный переход к ирригационному земледелию, при котором недостаток влаги в почве компенсируется за счет искусственного орошения, настолько резко повысил урожайность, что многие ученые называют этот процесс аграрной революцией.
В III тыс. до н. э. в Египте, в долине Нила, и в Месопотамии, в междуречье Тигра и Евфрата, сформировались основы египетской и вавилонской цивилизаций. Ближе к концу тысячелетия в долине реки Инд зародилась индийская цивилизация, а уже во II тыс. до н. э. - и китайская (в долине реки Хуанхэ). Примерно тогда же в Западной Азии возникают хеттская, финикийская и древнееврейская цивилизации. А на юге Балканского полуострова на рубеже III-II тыс. до н. э. появляется крито-микенская цивилизация - основа будущей древнегреческой.
В I тыс. до н. э. семья древних (первичных) цивилизаций пополняется: на территории нынешнего Ирана возникает могущественная персидская цивилизация, в Италии - римская, а в Закавказье формируется цивилизация Урарту. В центральной части Америки зарождаются цивилизации майя, ацтеков и инков, но их подлинное развитие начинается, по-видимому, только в самом конце I тыс. до н. э.
Постепенно ремесло отделяется от сельского хозяйства, начинается расслоение общества (по правовому и материальному положению), возникают государственные структуры - вначале примитивные, а затем все более сложные и прочные. Появляется и письменность, позволяющая фиксировать законы, основы религиозных и прочих учений и передавать их потомкам. Так в развитии цивилизаций возникли традиция и преемственность - накопление и усовершенствование опыта от поколения к поколению. Появляются первые города - центры ремесел и торговли, возводятся монументальные храмы, пирамиды и памятники.
Английский историк А. Тойнби (1889-1975) считал, что первые цивилизации формировались по принципу вызова и ответа: естественная среда как бы бросала вызов людям, а те в ответ создавали искусственную среду, позволявшую противостоять силам природы и даже использовать их для своих нужд. Например, у представителей финикийской, греческой и римской цивилизаций не было необходимости в искусственном орошении: близость к морю и без того делала почву достаточно влажной. Но то же море, огибавшее названные страны с трех сторон, лишало их соседей, бросая этим новый вызов. И люди приняли его, создав в ответ навигацию, которая позволила их цивилизации шагнуть за моря, к другим землям.
www.wikidocs.ru
§ 1. Проблема перехода от первобытной культуры к цивилизации
Эпоха цивилизаций в жизни человечества составляет примерно 1-2 % от всего периода существования человека. Долгое время человек был порождением природы, составлял ее часть и не мыслил себя вне ее.
Проблема перехода в развитии, в данном случае, перехода к цивилизации – рассматривает вопрос о том, как протекал поиск оптимальной модели организации бытия различных народов, обусловленный теми объективными возможностями, коими каждый народ располагал в данной природной и климатической среде. Эти возможности определялись структурными особенностями материально-производственной практики и связанными с ней характером духовной жизни и ценностями. «Выбор» скотоводства или земледелия как основной формы практики и конкретная форма того и другого определялась структурой ландшафта, структурой растительного и животного мира,равнинным или горным типом местности, лесистым или пустынным, наличием или отсутствием рек, моря, океана… Предлагаемая вам гипотеза нелинейного развития первобытной культуры исходит из того, что лежавшая в ее основе производственная практика была трехкомпонентной: первобытный человек унаследовал от животного мира два основных способа добывания пищи – собирательство и охоту, но совершенствовал или же радикально преобразовал их технологии, используясоздаваемые для этого орудия труда и оружие. Совершенствование породило неизвестный и недоступный животным вид практики – рукомесло. [1] Эти формы практики отвечали критериюнеобходимости и достаточности для жизнеобеспечения первобытных коллективов. Как бы изначально ни распределялось разделение труда между участниками этих форм деятельности, тем не менее названные формы практики находились в стойком единстве благодаря консервативности родоплеменных групп.
Однако эта устойчивость не могла оставаться неизменной, поскольку имела небиологический, а социальный характер. Равновесие отношений «человек – природа» нарушалось поисками более продуктивного, более эффективного, более совершенного,наконец, просто более легкого, способа деятельности. Археология дает нам надежные свидетельства медленного, но неуклонного развития техники и технологииво всех трех сферах [2] .Менее серьезно менялось в этом отношении собирательство, более серьезные изменения затронули охоту (от нападения на зверя с дубинами и факелами до пользования копьями, стрелами). Самые серьезные изменения прослеживаются в развитии рукомесла, которое постепенно перерастало в ремесло, так как ремесло быстрее всего и наиболее существенно меняет свою технологическую структуру, оно дарит охоте и собирательству те орудия, которые обеспечивают прогресс.
Сравнение этих трех устоев материальной культуры позволяет увидеть опережающее развитие ее производительной отрасли – ремесла- и его непосредственное влияние на потребляющие отрасли. Роль праремесла в динамике первобытной культуры состояли в том, что оно провоцировало развитие и работу воображения и мышления, создания в голове ожидаемого образа предмета, т.е. стимулировало развитие абстрактного мышления.
Оказывается,что потребляющие формы человеческой деятельности не так далеко ушли от их предтеч в биологической сфере жизни. По сей день сбор фруктов и овощей, шишек и листьев, грибов и цветов, выкапывание корнеплодов в наше время производятсяпринципиально так же, как и тридцать тысяч лет назад. И использование в охоте ружья с оптическим прицелом ничего принципиально не меняет в ее технологии по сравнению с использованием лука и стрел или примитивной рыболовной снасти первобытного человека. Но как разительно отличается в этом отношении от земледелия и охоты история производительной деятельности, прошедшей гигантский путь – от создания рубила ударами камня по камню до современного управляемого компьютерами процесса самовоспроизводства этих чудодейственных приборов!
Силой,обеспечивающий этот процесс, является человеческий интеллект – продукт культуры и безостановочно действующий мотор, именно он действует безостановочно с тех пор, как появился человек разумный.
Накапливавшиеся частные изменения, усовершенствования технологий собирательства и охоты постепенно привели к качественным, радикальным преобразованиям всей жизни первобытного общества и всех сторон его культуры: произошло превращение собирательства в земледелие, охоты – в скотоводство, а рукомесла – в развитое профессиональное ремесло.
Потребности совершенствования изначальных форм труда, его облегчения, вели к радикальному изменению трех изначальных форм общественной практики – собирательства, охоты и изготовление орудий. Поэтому дальнейшее историческое развитие могло идти по трем вариантам, трем основным дорогам, обусловленным доминированием одной из данных форм практики (при наличии многих промежуточных вариантов, соединяющих в тех или иных пропорциях эти три формы деятельности).
Таким образом, основной движущей силой рассматриваемого нами процесса было радикальное преобразование ремесленного производства, которое могло обеспечить коренное изменение способов освоения мира, овладение людьми сферами живой природы – растительным и животным миром.
Такого масштаба этот процесс не имел до тех пор, пока он ограничивался созданием каменных орудий и совмещением камня с деревом (в рукояти топора, в стрелах с каменным наконечником). Не внесло больших изменений в эти формы практики и использование мягких металлов – бронзы, серебра, золота, меди. Однако эти металлы останутся неоценимыми материалами прикладных и изобразительных искусств.
Металл сыграл свою истинно революционную роль в производстве орудий труда и оружия тогда, когда была найдена возможность получения и обработкижелеза- ибо железное, а потом стальное орудие (оружие) позволило создавать недоступную не только камню и кости, а и другим металлам, но необходимую и в труде, и в военных схватках острую и твердую режущую плоскость и проникающее колющее острие. Вот почему переломное значение в истории материальной культуры во всех сферах производства,строительства, изготовления средств передвижения, военной техники, и культуры в целом приобрел «железный век». Именно железные орудия труда позволили людям обрабатывать огромные площади, прорывать грандиозные каналы для искусственного орошения земли и получать обильные и стабильные урожаи, которые обеспечили человеку недоступную ему прежде независимость от власти над ним природы и от власти случая над собирателем ее даров. Это значит, что такие орудия существенно повысили меру его свободы от внешних сил и ее отражение в самосознании.
В свете этого становится понятным, что в странах, более или менее активно освоивших производство орудий из меди и бронзы, достигших высокого уровня в обработке золота и серебра, но не освоивших техники изготовления орудий из железа (на ближнем Востоке, в Древней Индии, в Древнем Китае, в доколумбовой Америке) – их развитие надолго остановилось, «застряло» на том уровне, который характерен для ранних форм земледельческого хозяйства.
Первыми грандиозный рывок в истории мировой культуры сделали греки, и то, что у Э.Ренана заслужило название «греческого чуда», имеет вполне прозаическое объяснение – переход от века бронзы к веку железа.
«Существенным технологическим скачком» [3] назвал И.М.Дьяконов переход от бронзового века к железному, подчеркнув, что освоение в XI - VII вв. до н.э. в Европе и на Ближнем Востоке производства железа сделало возможным более успешную обработку земель, вырубку лесов под пашню, прокладку оросительных каналов в твердом грунте. Это достижение кардинально изменили кузнечное, столярное,кораблестроительное ремесла, прежде всего оружейное.
В этом свете не вызывает удивление высказывание Дж. Бернала, который назвал железный век классической культурой, имея в виду цивилизацию Греции и Рима.
И действительно, древней Греции богатство ее полезных ископаемых открыло возможность, недоступную другим народам того времени, развития ремесла, основанного на выплавке металлов, в первую очередь железа.
studfiles.net
Что хорошего потеряли люди при переходе от первобытного общества к цивилизации
что хорошего потеряли люди при переходе от первобытного общества к цивилизации
1.Австралопитек2.Человек умелый3.Человек выпрямленный4.Питекантроп.Появилось ремесло,разделение труда, благо приятная обстановка, появились международные языки. Развитие земледелия и скотоводства, появление ремесел, строительство древнейших городов свидетельствуют о том, что человек стал активно преобразовывать природу. Он начал создавать искусственную среду обитания. Организация жизни общества стала более сложной. Появились люди, управлявшие другими людьми. Примерно в середине 4 тысячелетия до н. э. начался переход человечества от первобытности к цивилизации. Показателями этого перехода было возникновение первых государств, развитие городов, письменности, новых форм религиозной и культурной жизни. Цивилизация - это более высокая ступень развития человеческого общества, следующая за первобытностью. Слово "цивилизация" происходит от латинского слова "цивилис", означающего "гражданский, городской, государственный". Цивилизация противоположна неорганизованному, дикому состоянию жизни, грубому поведению человека, не считающегося с другими. Древние народы создали на своих землях большие организованные сообщества с высокоразвитой культурой и религией, которые называют цивилизациями. Историю Древнего мира можно представить как сосуществование и смену различных цивилизаций. Исследования ученых показали, что древнейшие цивилизация зародились в долинах крупнейших рек. Сюда, в плодородные долины Нила, Евфрата. Тигра, Инда и Хуанхэ, устремлялись большие массы людей. Они создавали на их берегах свои города и поселения, которые затем объединялись в государства. Несмотря на большие расстояния и различия в развитии, древние цивилизации были связаны между собой. Их взаимодействия обусловили определенное единство Древнего мира при существовании разных цивилизаций и культур. Древнейшие цивилизации возникли в медном веке. В дальнейшем люди изобрели бронзу - сплав меди и адова. Бронза была прочнее и тверже меди. Из нее стали делать оружие, щиты, ножи, лезвия для плугов и серпов, другие орудия труда. Из бронзы выплавляли роскошную посуду, вазы, статуи, украшения для дворцов и храмов. Бронзовый век, начавшийся в конце 4 тысячелетия до н. э., продолжался примерно до середины 1 тысячелетия до н. э. С первой половины 1 тысячелетия до н. э. бронзу начало вытеснять железо. Люди высоко оценили возможности вновь открытого металла. Наступил железный век. Освоение железа дало толчок техническому развитию древних цивилизаций.
